Легенди Атамановой Крутой горы
Sep. 28th, 2008 10:24 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
carabaasПо-украински
Отаманова Крута гора: здається ніби над Великим Бором здіймається другий поверх лісу.
Про Отаманову Круту гору ще в 1924 році розказала легенди 105-річна бабуся Ганна, яка народилася в сусідньому селі Жорновці і ще за часів кріпаччини вийшовши заміж, переїхала у Забір'я.
У яру, під Горою, раніше був Плесецький шлях, яким возили всякий крам. Там до сосни була приточена ще одна сосна, а на її вершечку була кінська голова. Хто розумів цей знак, той завертав до Крутої гори на поклін отаманові. Гайдамаки його нагодують, напоять і спати вкладуть, а на ранок — проведуть у далеку дорогу. Хто ж проїде й не поклониться отаманові, того гайдамаки доженуть і вб'ють, а все його добро заберуть.
За цією легендою гроші, золото, зброю гайдамаки ховали в Крутій горі. Там у них були великі льохи, до яких вели такі великі ворота, що й возом можна було заїхати.
Пройшов час і гайдамаки пішли звідти, а стерегти свої скарби залишили охорону. Останнього з них бачили, коли Сухарівщина ще тільки починала будуватися. Прийшов тоді у село старий дід у білому рядняному одязі, приніс пригорщу старовинних золотих монет і попросив приносити йому за них на Круту гору харчі. Але ніхто так йому харчів не поніс і більше його ніхто не бачив. Потім у тих льохах поселилися борсуки та лисиці, а пастухи находили в тих місцях каблучки та сережки.
А ось іще одна легенда.
Колись давно, коли не було залізниці, ходили люди пішки до Києва через Круту гору. Одна бідна забірська вдова з Макарівщини перед жнивами пішла по хліб. Тільки зайшла в ліс, коли бачить — сидить коло дороги, на зарослому мохом пеньку, старий чоловік у білих рядняних штанах і в білій сорочці, з довгими вусами, з бритою головою. Порівнялася з ним вдова, а він голову підняв та й питає:
— Куди ти, бабо, йдеш?
— Та до Києва, хліба купити!
— А чи чула ти, бабо, про Кармелюка?
— Не чула нічого, — каже жінка, — чула тільки, що злі люди хочуть його вбити.
Усміхається той чоловік собі у вуса та й просить:
— Може б, ти мені, бабо, хлібину принесла, я тобі добре заплачу.
— Та принесу.
Поверталася вдова з Києва ввечері. Бачить — сидить на пеньку той чоловік та й питає:
— Чи купила ти мені, бабо, хліба?
Віддала вдова йому одну хлібину з тих, що несла в мішку, а чоловік відгорнув під пеньком мох, зачерпнув дві жмені золота та й дає жінці:
— Це твоє!
Насипав той дід їй стільки золотих монет, що вона ледве додому донесла. Вдова найняла на ті гроші майстрів, почала хату будувати. Угледівши це, одна багачка почала до неї приставати:
— Звідки в тебе золото і гроші? Удова й розказала їй про все, що з нею було. Тоді багачка щодня почала бігати до Крутої гори, аби зустріти того діда у білій одежині.
Одного разу таки побачила його. Дід запитав, куди вона йде і чи знає про Кармелюка. Багачка відповіла:
— Його, бісової душі злодіяку, стражники ловлять та ніяк не можуть спіймати. Покусав свого довгого вуса чоловік та й каже:
— Чи не купиш ти мені, бабо, в Києві фунт цвяхів?
Багачка погодилась. Швиденько сходила до міста й повертається з цвяхами, а чоловік той уже чекає на неї. Збивши зненацька бабу з ніг, сів на спину та весь фунт цвяхів позабивав їй у п'яти. Ледь доповзла багачка навколішках до села й до самої смерті не могла на п'яти ступити.
До самої Великої Вітчизняної війни зберігався знайдений у забірській церкві літопис, у якому розповідалося про події у селі більш як за 250 років. Він був складений одним із забірських священиків. Зокрема було там записане таке оповідання:
У суботу грали в "збірній ізбі" в карти. Сталася сварка і одного з гравців, на прізвище Король, закололи. Вбивцю зв'язали і на другий день повели до Києва. Назустріч верталися забірські молочниці.
Заарештований закричав: "Перекажіть моїм родичам, щоб прийшли до мене в острог, бо я останній гайдамака, що знає, як увійти в Круту гору".
На жаль, коли родичі прийшли в острог, то вже його не застали в живих...
А ось іще одне оповідання з забірського церковного літопису:
Один чоловік помітив, що його дванадцятирічна донька бавиться якимись золотими прикрасами й не зізнається, звідки вони в неї.
Золото чоловік у дочки відняв, та й питає: "Де взяла?". Дівчинка нічого не відповіла. Набив її — все одно мовчить. А пасла та дівчинка свою корову віддалік від інших пастухів.
Минув тиждень. Батько знову побачив у доньки золоті речі. Де вона на цей раз золото взяла, дівчина знов уперто не признавалася. Тоді батько прослідкував, куди вона жене пастися корову, і бачить: дівчинка прийшла до Крутої Гори, залізла в одну борсукову нору а вилізла звідти з золотими сережками в руках. Тоді чоловік приніс із дому лопату, і почав розкопувати ту нору, але земля обсипалася і завалила вхід.
Це ТУТ
Отаманова Крута гора: здається ніби над Великим Бором здіймається другий поверх лісу.
Про Отаманову Круту гору ще в 1924 році розказала легенди 105-річна бабуся Ганна, яка народилася в сусідньому селі Жорновці і ще за часів кріпаччини вийшовши заміж, переїхала у Забір'я.
У яру, під Горою, раніше був Плесецький шлях, яким возили всякий крам. Там до сосни була приточена ще одна сосна, а на її вершечку була кінська голова. Хто розумів цей знак, той завертав до Крутої гори на поклін отаманові. Гайдамаки його нагодують, напоять і спати вкладуть, а на ранок — проведуть у далеку дорогу. Хто ж проїде й не поклониться отаманові, того гайдамаки доженуть і вб'ють, а все його добро заберуть.
За цією легендою гроші, золото, зброю гайдамаки ховали в Крутій горі. Там у них були великі льохи, до яких вели такі великі ворота, що й возом можна було заїхати.
Пройшов час і гайдамаки пішли звідти, а стерегти свої скарби залишили охорону. Останнього з них бачили, коли Сухарівщина ще тільки починала будуватися. Прийшов тоді у село старий дід у білому рядняному одязі, приніс пригорщу старовинних золотих монет і попросив приносити йому за них на Круту гору харчі. Але ніхто так йому харчів не поніс і більше його ніхто не бачив. Потім у тих льохах поселилися борсуки та лисиці, а пастухи находили в тих місцях каблучки та сережки.
А ось іще одна легенда.
Колись давно, коли не було залізниці, ходили люди пішки до Києва через Круту гору. Одна бідна забірська вдова з Макарівщини перед жнивами пішла по хліб. Тільки зайшла в ліс, коли бачить — сидить коло дороги, на зарослому мохом пеньку, старий чоловік у білих рядняних штанах і в білій сорочці, з довгими вусами, з бритою головою. Порівнялася з ним вдова, а він голову підняв та й питає:
— Куди ти, бабо, йдеш?
— Та до Києва, хліба купити!
— А чи чула ти, бабо, про Кармелюка?
— Не чула нічого, — каже жінка, — чула тільки, що злі люди хочуть його вбити.
Усміхається той чоловік собі у вуса та й просить:
— Може б, ти мені, бабо, хлібину принесла, я тобі добре заплачу.
— Та принесу.
Поверталася вдова з Києва ввечері. Бачить — сидить на пеньку той чоловік та й питає:
— Чи купила ти мені, бабо, хліба?
Віддала вдова йому одну хлібину з тих, що несла в мішку, а чоловік відгорнув під пеньком мох, зачерпнув дві жмені золота та й дає жінці:
— Це твоє!
Насипав той дід їй стільки золотих монет, що вона ледве додому донесла. Вдова найняла на ті гроші майстрів, почала хату будувати. Угледівши це, одна багачка почала до неї приставати:
— Звідки в тебе золото і гроші? Удова й розказала їй про все, що з нею було. Тоді багачка щодня почала бігати до Крутої гори, аби зустріти того діда у білій одежині.
Одного разу таки побачила його. Дід запитав, куди вона йде і чи знає про Кармелюка. Багачка відповіла:
— Його, бісової душі злодіяку, стражники ловлять та ніяк не можуть спіймати. Покусав свого довгого вуса чоловік та й каже:
— Чи не купиш ти мені, бабо, в Києві фунт цвяхів?
Багачка погодилась. Швиденько сходила до міста й повертається з цвяхами, а чоловік той уже чекає на неї. Збивши зненацька бабу з ніг, сів на спину та весь фунт цвяхів позабивав їй у п'яти. Ледь доповзла багачка навколішках до села й до самої смерті не могла на п'яти ступити.
До самої Великої Вітчизняної війни зберігався знайдений у забірській церкві літопис, у якому розповідалося про події у селі більш як за 250 років. Він був складений одним із забірських священиків. Зокрема було там записане таке оповідання:
У суботу грали в "збірній ізбі" в карти. Сталася сварка і одного з гравців, на прізвище Король, закололи. Вбивцю зв'язали і на другий день повели до Києва. Назустріч верталися забірські молочниці.
Заарештований закричав: "Перекажіть моїм родичам, щоб прийшли до мене в острог, бо я останній гайдамака, що знає, як увійти в Круту гору".
На жаль, коли родичі прийшли в острог, то вже його не застали в живих...
А ось іще одне оповідання з забірського церковного літопису:
Один чоловік помітив, що його дванадцятирічна донька бавиться якимись золотими прикрасами й не зізнається, звідки вони в неї.
Золото чоловік у дочки відняв, та й питає: "Де взяла?". Дівчинка нічого не відповіла. Набив її — все одно мовчить. А пасла та дівчинка свою корову віддалік від інших пастухів.
Минув тиждень. Батько знову побачив у доньки золоті речі. Де вона на цей раз золото взяла, дівчина знов уперто не признавалася. Тоді батько прослідкував, куди вона жене пастися корову, і бачить: дівчинка прийшла до Крутої Гори, залізла в одну борсукову нору а вилізла звідти з золотими сережками в руках. Тоді чоловік приніс із дому лопату, і почав розкопувати ту нору, але земля обсипалася і завалила вхід.
Це ТУТ
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2008-09-28 07:50 pm (UTC)no subject
Date: 2008-09-28 08:29 pm (UTC)Остается вопрос, где там гора?
Там де хрестик
Date: 2008-09-28 08:30 pm (UTC)Re: Там де хрестик
Date: 2008-09-28 08:41 pm (UTC)no subject
Date: 2008-09-28 08:32 pm (UTC)no subject
Date: 2008-09-28 08:34 pm (UTC)no subject
Date: 2008-09-28 11:21 pm (UTC)ЗІ: Чи є у Вас якісь легенди про Трахтемирів, десь там був слов"янський язичницький культовий центр.
no subject
Date: 2008-09-29 04:12 am (UTC)