carabaas | Таємний щоденник Симона Петлюри

Як казав один мудрець, неоднозначними бувають тільки кентаври. Не зрозумієш напевно - людина це, чи, все ж таки, кінь? Але я не можу з цим твердженням повністю погодитися. Особливо, якщо мова йде про роль особистості в історії. Або про кіно.

«Таємний щоденник Симона Петлюри» - дуже потрібний і дуже своєчасний фільм. Зняв його Олесь Янчук вельми вчасно. Стрічка надзвичайно актуальна для сьогодення, адже події тих часів багато в чому перегукуються з тим, що відбувається зараз.

Минуло сто років, а нічого фактично не змінилося. У тих персонажах, які діють у фільмі, навіть можна вгадувати сьогоднішніх політиків.

Сюжет картини охоплює період життя Симона Петлюри, головного отамана військ Української Народної Республіки і лідера Директорії УНР, з моменту набуття Україною незалежності, до того дня, коли Петлюру в Парижі вбиває Самуїл Шварцбард. Історія розповідає не тільки про змову більшовиків проти Петлюри, а й про суд над його вбивцею.

Драматургічний прийом написання Петлюрою щоденника, хоча і не новий, переносить глядачів з Парижа до України, до подій і дійових осіб того короткого періоду УНР, коли Україна отримала, але так і не змогла утримати незалежності.

Звичайно, можна було б в обговоренні фільму, глибше зануритися в історичні події, але я не буду цього робити. Чорт забирай, якими складними були ті часи. І, ймовірно, як і тепер, тоді самим непростим був кадрове питання. Ті, хто приділяв більше уваги проблемі розстановки кадрів на потрібні місця, тоді змогли перемогти. Потім, майже через століття, вони все ж програли. І знову через те, що в кадрових питаннях взяли гору пріоритети особистої прихильності і кумівства.

Тому, якщо у мене особисто, є претензії до фільму, то це дуже невдалий кастинг. Чудовий, переконливий Сергій Фролов у головній ролі, чарівна і неймовірна Ірма Вітовська (у ролі дружини Симона Петлюри), солідний і консенсуально-плюралістичний Михайло Грушевський (Богдан Бенюк), тупий і енергійний чекіст Михайло Володін (Юрій Одинокий), ніжна і зворушлива Анжеліка Гирич (в епізодичній ролі, Розалії Винниченко), зовсім крихітна роль наглядача французької в'язниці (Олексій Вертинський) і всі-всі-всі... Але не всі.

Абсолютно невиразна Вікторія Янчук (дочка Петлюри) нагадувала мені весь час Лізу Боярську. недоречною жестикуляцією і кам'яним виразом обличчя. А міністр культури в ролі Винниченка (і я не жартую) просто викликав у залі регіт під час свого спічу про те, як йому шкода загиблого Петлюру. Ось навіщо це потрібно міністру, якщо грати в кіно виходить у нього напрочуд) погано? І це не перший фільм, де він виглядає непереконливо. Колишнього нардепа Михайла Ратушного в ролі власного діда чогось зняли, хоча без цього епізоду можна було б і обійтися ... Та що я розумію, обізяна ...

Хтось ще чіплявся до костюмів, здається історичні реконструктори. Нічого не скажу поганого. Нормальні костюми. Може тому, що погано в цьому розбираюся, але мене нічого не збентежило, крім капелюхів. Але, знову ж таки, можливо і герої теж не вміли їх носити?

Хороша режисерська робота. І сценарист з оператором попрацювали на славу. Не зайвим був би пост-продакшн, але я розумію як це дорого.

Отже. Фільм мені сподобався. Крім деяких акторів. Але я так розумію, що родичам і вищому керівництву відмовляти непросто.

Дивитися кіно необхідно. Так, це не військова драма і не бойовик. Це, на мій погляд, цілком вдала спроба розвінчати міф про Петлюру, як антисеміта, розбійника і бандита. Біографічний фільм і політичний детектив.