Голодомор-33: винуватці
Dec. 6th, 2010 03:00 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
carabaasЮрій Бедзик
„Тов. Сталін. Будьте гак добрі, відповідіть мені -чому в колгоспах колгоспники пухнуть с голоду і їдять дохлу конину? Я отримав відпустку і поїхав до зінов'євської бувшої округи, де спостерігав сам, як люди їдять дохлу конину..." - це оригінальний текст листа, що пішов в Кремль із села Рогозів на Київщині ранньої весни 1932 року. Підписав його якийсь сміливець на прізвище Кривошейн.
Лист - лише одне із свідчень наслідків глобального соціального експерименту, що його почала кліка Сталіна в Україні.
Слід одразу зазначити, що фактично голод в нашій республіці почався ще з 1929 року, себто з початку масової колективізації.
Насильницьке зганяння людей в артільні кошари, зведення до купи їхніх земель, худоби, реманенту, посівного матеріалу - то вже був фактично передтакт голодомору. Перший же рік колективізації став роком вповзання в сіру смугу недородів, плутанини посівних площ, порушення парів і сівозмін.
Непідкупно суворі документи доносять до нас гірку істину про те, що канібалізм - людоїдство - почався теж набагато раніше, ніж в 1933 році.
Із сіл Дніпропетровщини, Харківщини, Вінниччини, Київщини голодуючі писали (знову ж до „єдиного спасителя" Сталіна):
„По полях ходять ціпі групи людей, що збирають падаль, коріняччя і вживають до їжі... В селі Степанківці виявлено факти людоїдства".
Коли вже почалось голодування мільйонів і стало ясно, що насувається ще страшніша катастрофа, Голова комітету праці і оборони Куйбишев телефонував Генеральному секретареві ЦК КП(б)У С. Косіору:
„Вместо установленного вами правительственного плана отгрузки в августе порты 190 тыс.т вами отгружено только 20 тыс. т. Таковое положєние приводит к большим валютным потерям, а также подрыву авторитета на рынках. Примите большевистское задание ежедневных отгрузках, телеграфируйте Комзагот -КУЙБЬІШЕВ".
...Зізнаюсь, я, як письменник, довгі роки намагався виправдати Косіора. Сьогодні він постав переді мною в усій своїй ганебній, безсоромній сутності такого ж людовбивці, як і Сталін. Запобігаючи перед „батьком народів", Косіор посилає йому вертляво-брехливого листа, де фактично визнає факт голоду:
„у нас дещо несподівано розширився прорив по Київській області", в цих районах пригнічений, а місцями дуже гострий настрій" (ще б пак вже люди поїдали людей!).
Але тут же, боячись прогнівити Сталіна надто відвертою інформацією, Косіор намагається її затушувати:
„Днями у Плісківському районі був відкритий контрреволюційний виступ відкрито петлюрівського характеру, який вдалося швидко ліквідувати".
Насправді, наскільки мені вдалося зясувати з архівів, "контрреволюціонерами" виявилися охоплені відчаєм селяни, які прийшли розбирати свою худобу, а „ліквідація" вилилася в розстріл майже всього ошалілого від голоду села.
„На місцях" керувалися такими вказівками С. Косіора:
„Ни одна репрессия без одновремениого развертьівания политической работьі результате дать не может, тогда как репрессии хорошо
в отношении умело вьібранньіх колхозов, репрессии, доведенньїе до конца, дают нужньїй результат... Все вишеуказанное не означает, что репрессии применено уже достаточно. Наоборот, предусмотренние ЦК репрессивньїе меры по отношению к кулацким эпементам и единоличникам, еще мало использованы и не дали необходимих результатов там, где репрессия безусловно необходима".
Вказівки одного з „інтелігентних" керівників українського більшовизму Косіора виконувалися негайно. Ось лише одне повідомлення (з десятків, сотень) - Дніпропетровської обласної прокуратури до місцевого обкому парти від 5.ХІІ. 32 р.:
„За грудень 1932 року було засуджено 5215 чоловік, з них до розстрілу — 174 чоловіки (вирок виконано)"
А Косіор не вгавав!
„Вьівозку хлеба проводить круглые сутки, для чего мобилизовать на селе транспорт колхозов, индивидуальщиков и прочий, имеющийся в селах.
Всех сопротивляющихся вывозке хлеба немедленно арестовывать и предавать суду!"
Втім доведеним до відчаю людям не були страшні ніякі суди. Про це сповіщав, зокрема, до ЦК КП(б)У секретар Краснопільського РК на Харківщині:
„Нарсуди майже щоденно розбирають хлібні справи. В с. Краснопілпі середняк Бесараб Олексій Васильович сказав: „Хай судять та вивезуть звідси, так хоч з голоду не вмреш, а коли дома залишимося, все рівно помремо".
„Я партизан, бив куркулів. А сьогодні згоден різати комуністів. Хіба я повинен з голоду вмирати, все рівно віднімуть, так я украду" (колгоспник Довжик Петро Мусійович).
Перші спорадичні вогнища голоду вилилися в лютий голодомор навесні 33-го. Та нікому у верхах начебто й не боліло оте розливисько народної біди. Все котилося второваною дорогого „колективізації", „індустріалізації", готувався XVII з'їзд партії -усе, як малося бути за владарювання сталінських сатрапів: чітко, холодно, бездушно.
Тому і документи писалися чітко, холодно, бездушно. Ось як, приміром, повідомляється в інформації ДПУ УРСР від 12 березня 1932 року:
„За последнєе время ми отмечаем значительний рост трупоедства и людоедства... В ряде случаев людоедство переходит в „привычку". Имеются факты, когда отдельньїе лица, замеченньіе в людоедстве в прошлом году, употребляют в пищу человеческое мясо и сейчас. В пораженних людоедством селах с каждьім днем укреппяется мнение, что возможно употреблять в пищу человеческое мясо. Зто мнение особенно распространяется среди голодающих детей. Учтено трупоедство с 6 по 14 марта по Киевской обпасти: Трупоедство 54 случая. Людовдство 69 случаев. Многие делают запаси и солят мясо в бочках".
Чи, скажімо ще один „прикрий" для тодішніх керівників факт:
„Сквирский район: когда ушла мать, умер ее 4-летний ребенок. Оставшиеся дети начали грызть труп умершего ребенка. Вернувшаяся мать разрубила труп и, сварив, накормила им детей".
Невже ми все це пережили?
І забули? І простили?
1990
„Тов. Сталін. Будьте гак добрі, відповідіть мені -чому в колгоспах колгоспники пухнуть с голоду і їдять дохлу конину? Я отримав відпустку і поїхав до зінов'євської бувшої округи, де спостерігав сам, як люди їдять дохлу конину..." - це оригінальний текст листа, що пішов в Кремль із села Рогозів на Київщині ранньої весни 1932 року. Підписав його якийсь сміливець на прізвище Кривошейн.
Лист - лише одне із свідчень наслідків глобального соціального експерименту, що його почала кліка Сталіна в Україні.
Слід одразу зазначити, що фактично голод в нашій республіці почався ще з 1929 року, себто з початку масової колективізації.
Насильницьке зганяння людей в артільні кошари, зведення до купи їхніх земель, худоби, реманенту, посівного матеріалу - то вже був фактично передтакт голодомору. Перший же рік колективізації став роком вповзання в сіру смугу недородів, плутанини посівних площ, порушення парів і сівозмін.
Непідкупно суворі документи доносять до нас гірку істину про те, що канібалізм - людоїдство - почався теж набагато раніше, ніж в 1933 році.
Із сіл Дніпропетровщини, Харківщини, Вінниччини, Київщини голодуючі писали (знову ж до „єдиного спасителя" Сталіна):
„По полях ходять ціпі групи людей, що збирають падаль, коріняччя і вживають до їжі... В селі Степанківці виявлено факти людоїдства".
Коли вже почалось голодування мільйонів і стало ясно, що насувається ще страшніша катастрофа, Голова комітету праці і оборони Куйбишев телефонував Генеральному секретареві ЦК КП(б)У С. Косіору:
„Вместо установленного вами правительственного плана отгрузки в августе порты 190 тыс.т вами отгружено только 20 тыс. т. Таковое положєние приводит к большим валютным потерям, а также подрыву авторитета на рынках. Примите большевистское задание ежедневных отгрузках, телеграфируйте Комзагот -КУЙБЬІШЕВ".
...Зізнаюсь, я, як письменник, довгі роки намагався виправдати Косіора. Сьогодні він постав переді мною в усій своїй ганебній, безсоромній сутності такого ж людовбивці, як і Сталін. Запобігаючи перед „батьком народів", Косіор посилає йому вертляво-брехливого листа, де фактично визнає факт голоду:
„у нас дещо несподівано розширився прорив по Київській області", в цих районах пригнічений, а місцями дуже гострий настрій" (ще б пак вже люди поїдали людей!).
Але тут же, боячись прогнівити Сталіна надто відвертою інформацією, Косіор намагається її затушувати:
„Днями у Плісківському районі був відкритий контрреволюційний виступ відкрито петлюрівського характеру, який вдалося швидко ліквідувати".
Насправді, наскільки мені вдалося зясувати з архівів, "контрреволюціонерами" виявилися охоплені відчаєм селяни, які прийшли розбирати свою худобу, а „ліквідація" вилилася в розстріл майже всього ошалілого від голоду села.
„На місцях" керувалися такими вказівками С. Косіора:
„Ни одна репрессия без одновремениого развертьівания политической работьі результате дать не может, тогда как репрессии хорошо
в отношении умело вьібранньіх колхозов, репрессии, доведенньїе до конца, дают нужньїй результат... Все вишеуказанное не означает, что репрессии применено уже достаточно. Наоборот, предусмотренние ЦК репрессивньїе меры по отношению к кулацким эпементам и единоличникам, еще мало использованы и не дали необходимих результатов там, где репрессия безусловно необходима".
Вказівки одного з „інтелігентних" керівників українського більшовизму Косіора виконувалися негайно. Ось лише одне повідомлення (з десятків, сотень) - Дніпропетровської обласної прокуратури до місцевого обкому парти від 5.ХІІ. 32 р.:
„За грудень 1932 року було засуджено 5215 чоловік, з них до розстрілу — 174 чоловіки (вирок виконано)"
А Косіор не вгавав!
„Вьівозку хлеба проводить круглые сутки, для чего мобилизовать на селе транспорт колхозов, индивидуальщиков и прочий, имеющийся в селах.
Всех сопротивляющихся вывозке хлеба немедленно арестовывать и предавать суду!"
Втім доведеним до відчаю людям не були страшні ніякі суди. Про це сповіщав, зокрема, до ЦК КП(б)У секретар Краснопільського РК на Харківщині:
„Нарсуди майже щоденно розбирають хлібні справи. В с. Краснопілпі середняк Бесараб Олексій Васильович сказав: „Хай судять та вивезуть звідси, так хоч з голоду не вмреш, а коли дома залишимося, все рівно помремо".
„Я партизан, бив куркулів. А сьогодні згоден різати комуністів. Хіба я повинен з голоду вмирати, все рівно віднімуть, так я украду" (колгоспник Довжик Петро Мусійович).
Перші спорадичні вогнища голоду вилилися в лютий голодомор навесні 33-го. Та нікому у верхах начебто й не боліло оте розливисько народної біди. Все котилося второваною дорогого „колективізації", „індустріалізації", готувався XVII з'їзд партії -усе, як малося бути за владарювання сталінських сатрапів: чітко, холодно, бездушно.
Тому і документи писалися чітко, холодно, бездушно. Ось як, приміром, повідомляється в інформації ДПУ УРСР від 12 березня 1932 року:
„За последнєе время ми отмечаем значительний рост трупоедства и людоедства... В ряде случаев людоедство переходит в „привычку". Имеются факты, когда отдельньїе лица, замеченньіе в людоедстве в прошлом году, употребляют в пищу человеческое мясо и сейчас. В пораженних людоедством селах с каждьім днем укреппяется мнение, что возможно употреблять в пищу человеческое мясо. Зто мнение особенно распространяется среди голодающих детей. Учтено трупоедство с 6 по 14 марта по Киевской обпасти: Трупоедство 54 случая. Людовдство 69 случаев. Многие делают запаси и солят мясо в бочках".
Чи, скажімо ще один „прикрий" для тодішніх керівників факт:
„Сквирский район: когда ушла мать, умер ее 4-летний ребенок. Оставшиеся дети начали грызть труп умершего ребенка. Вернувшаяся мать разрубила труп и, сварив, накормила им детей".
Невже ми все це пережили?
І забули? І простили?
1990
