„Загупало в двері прикладом…”

[carabaas]

Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.
- Ану відчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті.
Застукало серце, різнуло: ой горе! Це ж гості до мене.
Та чим же я буду вітати – і ще ж не варився синочок…

Біжить одмикає сінешні, гостям уклоняється низько.
Гостей вона просить проходить – сама ж замикає за ними.
Проходять солдати у хату: один з них писати сідає,
Два інших стають коло печі, а два при рушницях на дверях.
- Ну, як живеш, молодице? Показуй, що вариш-готуєш? –
Стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається тихо.
Горщок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно.
Стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається чудно.
Знаходять одрізані ноги, реберця, намочені в цебрі,
І синю голівку під ситом, що вже почала протухати.
Стоїть молодиця – ні з місця – і тільки всміхається страшно.
- Ну, як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш не говориш?
- Отак і живу я… - та й замовкла. Ой чий же це голос у неї?
Хрипкий, а тремтячий, веселий. – Та так і живу, - проспівала. –
Хіба ж то йому я не мати? Чи їсти, скажіть, не хотілось?
Ви хочете їсти? – Сідайте. Між вами і я молодая.
Повірите, люди їй-богу: - отак тільки тут полоснула –
затріпалось зразу і стихло. Повірите, люди, їй-богу…
Отак і живу, - проспівала. – Отак удова молодая, -
і раптом уся затрусилась, мов щось би вона пригадала.
Очима так дико по хаті і кинулась вся до синочка,
голівку вона йому гладить і ротика стулює міцно;
заплакала б тяжко – не може, лиш б`ється об піл головою:
- Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила! –
Солдати підводять нещасну, її освіжають водою.
А писар все пише, все пише – та сльози писать заважають.

Павло Тичина, із збірки „Вітер з України”

Comments

[infotour.livejournal.com]

ужас