Zoe / Зои

[carabaas]

«Чи реальні наші почуття?» Зараз, коли глибина переживань цінується по вищому розряду, а фальшиві імітації викликають нудоту, кожен з нас рано чи пізно задається питанням, чи відчуває він те, що відчуває, або ж обманює себе і оточуючих. І чим гучніше лунає це питання в наших головах, тим сильніше ми сумніваємося в собі і тим простіше нам зруйнувати навіть начебто бездоганні відносини.

"Zoe" - науково-фантастична мелодрама від режисера Дрейка Доремуса, головні ролі у якій виконали Леа Сейду і Юен Мак-Грегор - це більше, ніж просто фільм про людей, що трахають роботів.



Гадаю, що ви ще ніколи не задавалися питанням, чи будете ви займатися сексом з роботом? І ось, з виходом "Zoe", ви стикнетеся з цим питанням навіть раніше, ніж очікували. Деякі люди зможуть одразу відповісти на це питання, а інші замисляться над ним після перегляду цього фільму...



Сюжет картини присвячений історії двох колег-учених, чоловіки і жінки, що працюють над новою революційною технологією. Передбачається, що в результаті експериментів буде вироблена технологія, яка дозволить удосконалити романтичні відносини, зробивши їх практично ідеальними для кожного партнера. У міру просування в своєму дослідженні герої виявляють, що їх відкриття має на людину куди більш сильний вплив, ніж вони думали спочатку.



Винахідник Коул (Юен Мак-Грегор) працює у компанії, яка займається питаннями любові. Фірма створює тести на сумісність, медичні препарати, які підсилюють пристрасть, і витончених андроїдів, здатних бути коханцями і компаньйонами. Нове створення Коула - дівчина-робот на ім'я Зої (Леа Сейду). Її програма заснована на переживаннях і спогадах реальних жінок, а її тіло настільки не відрізняються від людського, що Зої впевнена, що була народжена, а не створена. Коул відкриває їй правду лише тоді, коли Зої в нього закохується. Це ошелешує андроїда, але вона не відмовляється від своїх почуттів, і Коул на них відповідає. Однак і він, і вона сумніваються, що їх любов реальна.



Правда, на поверхні «Зої» - майбутня кіборгізація любові, і фільму є що сказати і про пристрасть до тестів, і про механічну проституцію, і про те, як недовіра живить розробку «ідеальних супутників життя», які не кинуть і не зрадять. Але якщо копнути глибше, то стає очевидно, що історія любові Коула і Зої - це гіпертрофоване і «відсторонене» відображення реальних романтичних труднощів, ніяк не пов'язаних з програмами і процесорами.



На відміну від поставлених на потік комерційних андроїдів, створених для задоволення клієнтів, Зої сконструйована як максимально точна імітація Homo sapiens. По суті, це людина зі свободою волі і свободою почуттів, просто з незвичайним внутрішнім пристроєм. Тому Коулу неважко в неї закохатися, і їхні щасливі миті на кшталт дурненького плескання в озері навряд чи відрізняються від тих, які у героя були з його колишньою дружиною і колегою, зіграної Рашидою Джонс. Чоловікові і андроиду добре разом, і їм ніщо не заважає, крім ненажерливого хробака сумніви. Самоаналіз нищить обох героїв і перетворює їх почуття в біль. Будь-якому, чиє особисте життя не була ідеальною, легко уявити себе на їхньому місці.



Як це не парадоксально, картина стає ще більш злободенною, коли додає нову фантастичну деталь - наркотик, який дозволяє на кілька годин закохатися в незнайому людину. Таких препаратів ще немає, але таблетки, керуючі настроєм, зараз на кожному кроці і їх епідемія стає все більш страшною. У «Зої» любовний наркотик притягує тих, хто, як Коул, хоче хоча б ненадовго забути про сумніви і зануритися в чисту пристрасть. Але це порожні переживання, і вони, як і кайф від реальних наркотиків, які не наповнюють, а висушують людини. Хімія не замінює життя.



На жаль, бажання Доремуса обговорювати сумні нюанси сучасної і майбутньої любовної життя виявляється в «Зої» сильніше обов'язки створити полотно, яке торкнеться глядачів не тільки інтелектуально, а й емоційно. У другій частині стрічки персонажі так багато говорять про почуття, що фільм починає бути схожим на психологічний семінар. Це не так уже й погано, тому що герої говорять розумні речі, але і не так виграшно, як в картинах, які і розумні, і пристрасні. При цьому МакГрегора і Сейду дорікнути нема в чому - їх гра відчута і прожите від початку і до кінця.



Це малобюджетна картина, і вона не вразить тих, хто чекає від футуристичного кіно розмаху спецефектів і оригінальних дизайнів. В основному «Зої» - мінімалістська постановка, і світ майбутнього в ній майже не відрізняється від світу реального. Але коли фільм пильно вдивляється в очі і душі персонажів, фоновий візуальний феєрверк може тільки зашкодити. Так що скромність (але не все ж не убогість) «Зої» цілком доречна і правильна.