Тернопілля: віадуки, сплав і підвечірок
Jul. 5th, 2018 01:19 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
carabaasЗнову Тернопілля запросило до себе блогерів і знову блогери не змогли відмовитися від запрошення. Вміє Тернопілля робити пропозиції. І якщо після другого блогтура Тернопіллям я ще припускав, що ми вже все тут бачили і здивувати нас буде складно, то тепер-то я на всі 100% впевнений, що ще не скоро побачу все, чим перед туристами може похизуватися Тернопілля.
Потяги з Києва сюди ходять вкрай незручно. Пізно прибувають (або занадто рано). У самому поїзді спати було просто неможливо, але я намагався. Спека, кондиціонера немає. У квитках так і було окремим рядком зазначено «без кондиціонера». Інших квитків не було. Поруч зі мною їхала якась галаслива сім'я. Вони, прямо як хасиди в Умані, взяли з собою купу їжі і їли її всю дорогу. До того у них був ще величезний дорожній холодильник з замороженим м’ясом. Вночі я прокидався від плямкання і сьорбанія. До Тернополя ми прибули опівночі і досипали залишок ночі вже в готелі «Рута». До речі цей готель підходить саме для невибагливих мандрівників. Чисто, скромно і без витрибеньок. До того ж і бюджетно.
О сьомій годині ранку за нами заїхала чорна «Волга». Зрозуміло, вас не здивує чорна «Волга», а тут, на Тернопіллі, таких лише дві. І цю знають всі поліцейські області. А тим, які не знають, розкажуть їх більш досвідчені колеги. Але при цьому ми їздили досить акуратно і ніяких правил не порушували.
За два дні блогтура їздили ми багато, це потім, розглядаючи Гугл-карти, я зрозумів, що всі наші пересування були навколо Заліщиків, далеко від них ми не від'їжджали. І, якби ходили пішки, то змогли б зрозуміти - наскільки всі ці пам'ятки розташовані близько одна від одної.
Буду розповідати все по порядку. Насамперед ми заїхали на заправку і взяли там кави (я завжди п'ю американо без молока і з невеликою кількістю цукру), а потім поїхали в Микулинці, недалеко від якого знаходиться ресторанний комплекс «Микулин».
З усіх його сервісів ми скористалися тільки одним - сіли в одній з альтанок на території комплексу і поснідали тим, що бог послав. У цей день бог послав нам на сніданок смакоту з тернопільського фастфуду «Як у мами»: вареники з сиром, різноманітні салати і солодкі тістечка або як їх зараз прийнято дражнити капкейкі.
Хочу зауважити, що готують у «Як у мами» смачно. Вперше познайомився з таким інгредінтом салату як омлет. Раніше не зустрічав такого.
Поруч з комплексом, прямо обабіч дороги, ми помітили дві незвичайні зеленого кольору… вежі? Напевно, вежі. Встановлені вони поруч з трасою виблискують зеленню пляшкового скла і викликають питання у проїжджаючих повз них. Що це? Чому і навіщо?
Я, наприклад, одразу зрозумів, що їх використовують для реклами. Про це неважко здогадатися тому на верхівках веж в обрамленні крил легко можна помітити логотипи пива «Микулин», яке тут поруч в Микулинцях і варять на знаменитому пивзаводі «Микулинецький бровар»
Але в цьому блогтурі до броварні ми не потрапили. Та й пива микулинецького не пили. Всі два дні нашу спрагу тамувала ТМ Опілля.
Поснідали і поїхали далі. Коли я побачив при дорозі покажчик «Теребовля», то відразу запитав «Ми зможемо подивитися віадуки?». Бо знав, що десь там вони є.
Знаходяться віадуки не в самій Теребовлі, а селах Плебанівка і Кровінка. Подивитись на них в найсимпатичніших ракурсах нам не вдалося, але і так добре.
Залізничний віадук біля села Плебанівка був побудований австро-угорцями в 1896 році. Біля мосту дев'ять арок з натурального каменю і добре він виглядає не в профіль, а з сусіднього пагорба. Тоді добре видно його вигини. Тільки Гаррі Поттера не вистачає для повного комплекту.
Біля села Кровінка зберігся теж з австрійських часів ще один віадук.
Недалеко від цього моста колись було знайдено стародавнє городище. Тут ми бачили дуже багато найбільших равликів. Але на жаль забули їх сфотографувати.
Сам віадук фотографували довго і з усіх можливих точок. Допоки не втомилися.
А от коли втомилися, сіли на свої місця у авто і поїхали далі, у село Устечко. Треба зауважити, що види перед мандрівниками відкриваються мальовничі. Пшеничні поля чбули різного кольору, у всій гамі від зелених до золотих.
У дорозі ми зробили декілька зупинок. Під час однієї ми фотографували міст. Тоді ми ще не знали, що в цей же день, приблизно в три пополудні будемо пропливати під ним на катамарані.
Наступною зупинкою був високий берег Дністра над селом Добрівляни. Звідси відкривається гарний вид, яких на нашій планеті не так вже й багато.
Зверніть увагу на сонячні батареї. Село має власну електростанцію.
І не потребує додаткової електроенергії, а може навіть скоро почне продавати її надлишки.
Але схоже, що такий стан речей не всім довподоби. «Укргіденерго», наприклад, планує реалізувати будівництво каскаду ГЕС на Дністрі і в цьому випадку цілком можливо, що багато сіл просто підуть під воду.
Ясна річ, що мільярд євро дуже ласий шматочок для «Укргіденерго» і освоювати його було б приємно багатьом.
Тернопільська обласна рада майже одноголосно вирішила, що будувати ГЕС на території області не можна. Однак розробка проекту все ж триває. І в разі його реалізації з красотами Дністровського каньйону доведеться розпрощатися. Туризму і сплавів тут просто не буде.
Заїхали у готельний комплекс "Мішин-Сіті" випити кави. Аквапарк, ресторан, безкоштовний Wi-Fi. В комплексі можна взяти напрокат квадроцикл або катамаран.
Після кави поїхали в село Устечко на навчально-практичний тренінг з активних видів туризму.
Організовано цей семінар було відділом туризму Тернопільської ОДА та управлінням ДСНС України в Тернопільській області, за участю Володимира Горона, інструктора кемпу «Білий бізон» в рамках реалізації проекту "Подорожуй безпечно".
Зібралося на цей семінар народу чимало, чоловік п'ятдесят - студенти, пластуни, журналісти, представники туристичних фірм та громадських організацій. І чотири блогера.
Теорію вивчали і практику. Реанімацію. Масаж і штучне дихання.
Особливу увагу представники ДСНС звернули на безпеку і першу допомогу при утопленні дітей, оскільки в цьому році відбулося вже кілька трагічних випадків.
Але бійці ДСНС не тільки вчили. Вони ще й пригощали. У величезному казані приготували бограч. Треба сказати вони це вміють робити якісно. До речі це ті ж самі рятувальники, які супроводжували нас колись по печері «Млинки».
Важливо! При відпочинку на воді слід уникати вживання всього, що може вплинути на ясність розуму. В даному випадку мова йде про пиво. Тому на стоянці Устечко ми пили тільки «Тернопільський квас», хоча пиво у нас було. І більш ніж достатньо.
Послухали ми лекції, поїли бограчу і пустилися берегів). І вчасно сплавилися. Буквально через кілька днів почалися зливи і все навколо затопило. Вода піднялася вище стільниць, за якими ми їли смачний бограч.
Спеціального взуття у мене не було тому я сплавлявся босоніж. І штани закатав до колін.
Сплавлялися ми на спеціалізованих засобах які були представлені на тренінгу, а саме: катамараном, каяком, рафтом. Тобто вибір у нас був і ми вибралі катамаран. Це така зв'язка з двох жовтеньких бананів. Треба відзначити, що рафтом сплавлятися схоже набагато легше і цікавіше. Наш катамаран виявився не надто керованим і його весь час тягнуло наліво. У прямому значенні)
Як нам пояснив інструктор, під час сплаву «все, що не герметично - намокло, а все, що не прив'язане - потонуло». Саме так. Такі закони цього жанру. Тому на сплав я не брав велику камеру, а взяв маленьку екшнкамеру і трохи знімав. Але треба враховувати, що в цей час в руках у мене було весло і ми всі намагалися вирівняти наше судно вздовж течії, а вона розвертала нас поперек. Тому зняв я небагато.
Тим більше, що змок я майже по пояс. Але це ще я легко відбувся. Через тиждень туристи сплавлялися вже в гідрокостюмах і дощовиках. Ми ж сплавлялися можна сказати сухо і комфортно.
Було приємно, що в байдарці поруч з нами пливла Леся Мандзюк директор КП «Заліщики туристичні» і розповідала всілякі цікавинки про Дністровський каньйон.
А рятувальники весь час «рятували» нас і підштовхували наш катамаран своїм гумовим моторним човном. На численні прохання трудящих.
Три години пройшли у боротьбі з течією і обливанні один одного водою. Одного разу ми пристали до берега і всі пішли у ліс дивитися на якесь джерело, але я не був готовий ходити босоніж по камінню і обмежився тим, що напився води з іншого струмка, що стікав по скельній стіні. Я довго не наважувався, але довірився рятувальникам, які не тільки пили, але і набирали цю воду в пляшки.
Закінчився наш сплав в селі Іване-Золоте. Тут відділ туризму Тернопільської ОДА разом з НПП «Дністровський каньйон» планують облаштувати стоянку для комфортного перебування і відпочинку туристів під час сплавів.
Тут, і дійсно, красиво. З високої скелі спадає тонким струменем водоспад. Можу собі уявити, який тут шикарний захід сонця.
Псувала вид водоспаду тільки величезна чорна труба, яку якісь хитрі фермери спустили зі скелі щоб качати воду з Дністра для поливу своїх полів. Внизу величезна стара брудна будка зі сторожем, який охороняє трубу. Берегова смуга зруйнована.
Сьогодні тут все вже по-іншому. Схоже, недарма з нами разом сплавлялость телебачення. Вони жваво навели порядки. Буквально на наступний день після сплаву розрулили ситуацію. Трубу прибрали, берег підрівняли, кунг зі сторожем теж кудись поділи. Після одного сюжету у новинах.
Але це дурниця в порівнянні з перспективою реалізації проекту каскаду електростанцій.
Хтось вважає, що слід прорахувати, чи буде в довгостроковій перспективі 0,9 мегавата електроенергії коштувати тих руйнувань природного середовища Дністровського каньйону, як заповідного об'єкта. Адже це тягне за собою знищення понад сто червонокнижних рослин і тварин. А значить - це абсолютно незважений і непрорахованих результат. Тобто і рахувати не треба. Дністровський каньйон під загрозою знищення.
Але я сподіваюся, все обійдеться і розум переможе.
На стоянці нас по приїзду знову чекав бограч і застелена зеленою скатертиною поляна. Бограчу я вже не куштував, а шашликів поїв і горілки попив трохи.
Я був впевнений, що це вже нарешті вечеря. Як же я помилявся...
Тим часом вечоріло. Пора було їхати в Заліщики влаштовуватися на нічліг. При цьому, не забуваючи милуватися навколишніми пейзажами.
Приїхали ми в Заліщики ще завидна і зупинилися у невеликій осоелі біля самого берега Дністра. Агрооселя. Так це тепер називається. Будівля стара і пам'ятає ще царя Гороха. Але після ремонту виглядає так, як ніби його тільки вчора побудували.
Всі зручності. Теплий туалет. Холодна і гаряча вода. Кілька кімнат для прийому гостей.
Але душем ми скористалися тим, що на вулиці. Дачний душ з теплою літньою водичкою розташований за будинком прямо біля городу з квітучої картоплею і пасікою.
Ми ще не знали, що на нас тут чекає вечеря. Прямо на свіжому повітрі під цим червоним навісом, що у центрі фото.
Те, що з нами сталося на стоянці в Іване-Золоте називається підвечірок. Фотографувати вечерю вже не було ніяких сил, хоча ми блогери.
М'ясо, ковбаски і овочі гриль. І Опілля. Справжнє живе.
Я втомився в той вечір і погано пам'ятаю як добрався до своєї кімнати і ліг спати. Спав міцно і вранці прокинувся свіжим і відпочилим. Як огірочок.
Блогтур тривав…
Хочу подякувати
За відмінну організацію блог-туру
За безпеку
За підтримку
Потяги з Києва сюди ходять вкрай незручно. Пізно прибувають (або занадто рано). У самому поїзді спати було просто неможливо, але я намагався. Спека, кондиціонера немає. У квитках так і було окремим рядком зазначено «без кондиціонера». Інших квитків не було. Поруч зі мною їхала якась галаслива сім'я. Вони, прямо як хасиди в Умані, взяли з собою купу їжі і їли її всю дорогу. До того у них був ще величезний дорожній холодильник з замороженим м’ясом. Вночі я прокидався від плямкання і сьорбанія. До Тернополя ми прибули опівночі і досипали залишок ночі вже в готелі «Рута». До речі цей готель підходить саме для невибагливих мандрівників. Чисто, скромно і без витрибеньок. До того ж і бюджетно.
О сьомій годині ранку за нами заїхала чорна «Волга». Зрозуміло, вас не здивує чорна «Волга», а тут, на Тернопіллі, таких лише дві. І цю знають всі поліцейські області. А тим, які не знають, розкажуть їх більш досвідчені колеги. Але при цьому ми їздили досить акуратно і ніяких правил не порушували.
За два дні блогтура їздили ми багато, це потім, розглядаючи Гугл-карти, я зрозумів, що всі наші пересування були навколо Заліщиків, далеко від них ми не від'їжджали. І, якби ходили пішки, то змогли б зрозуміти - наскільки всі ці пам'ятки розташовані близько одна від одної.
Буду розповідати все по порядку. Насамперед ми заїхали на заправку і взяли там кави (я завжди п'ю американо без молока і з невеликою кількістю цукру), а потім поїхали в Микулинці, недалеко від якого знаходиться ресторанний комплекс «Микулин».
З усіх його сервісів ми скористалися тільки одним - сіли в одній з альтанок на території комплексу і поснідали тим, що бог послав. У цей день бог послав нам на сніданок смакоту з тернопільського фастфуду «Як у мами»: вареники з сиром, різноманітні салати і солодкі тістечка або як їх зараз прийнято дражнити капкейкі.
Хочу зауважити, що готують у «Як у мами» смачно. Вперше познайомився з таким інгредінтом салату як омлет. Раніше не зустрічав такого.
Поруч з комплексом, прямо обабіч дороги, ми помітили дві незвичайні зеленого кольору… вежі? Напевно, вежі. Встановлені вони поруч з трасою виблискують зеленню пляшкового скла і викликають питання у проїжджаючих повз них. Що це? Чому і навіщо?
Я, наприклад, одразу зрозумів, що їх використовують для реклами. Про це неважко здогадатися тому на верхівках веж в обрамленні крил легко можна помітити логотипи пива «Микулин», яке тут поруч в Микулинцях і варять на знаменитому пивзаводі «Микулинецький бровар»
Але в цьому блогтурі до броварні ми не потрапили. Та й пива микулинецького не пили. Всі два дні нашу спрагу тамувала ТМ Опілля.
Поснідали і поїхали далі. Коли я побачив при дорозі покажчик «Теребовля», то відразу запитав «Ми зможемо подивитися віадуки?». Бо знав, що десь там вони є.
Знаходяться віадуки не в самій Теребовлі, а селах Плебанівка і Кровінка. Подивитись на них в найсимпатичніших ракурсах нам не вдалося, але і так добре.
Залізничний віадук біля села Плебанівка був побудований австро-угорцями в 1896 році. Біля мосту дев'ять арок з натурального каменю і добре він виглядає не в профіль, а з сусіднього пагорба. Тоді добре видно його вигини. Тільки Гаррі Поттера не вистачає для повного комплекту.
Біля села Кровінка зберігся теж з австрійських часів ще один віадук.
Недалеко від цього моста колись було знайдено стародавнє городище. Тут ми бачили дуже багато найбільших равликів. Але на жаль забули їх сфотографувати.
Сам віадук фотографували довго і з усіх можливих точок. Допоки не втомилися.
А от коли втомилися, сіли на свої місця у авто і поїхали далі, у село Устечко. Треба зауважити, що види перед мандрівниками відкриваються мальовничі. Пшеничні поля чбули різного кольору, у всій гамі від зелених до золотих.
У дорозі ми зробили декілька зупинок. Під час однієї ми фотографували міст. Тоді ми ще не знали, що в цей же день, приблизно в три пополудні будемо пропливати під ним на катамарані.
Наступною зупинкою був високий берег Дністра над селом Добрівляни. Звідси відкривається гарний вид, яких на нашій планеті не так вже й багато.
Зверніть увагу на сонячні батареї. Село має власну електростанцію.
І не потребує додаткової електроенергії, а може навіть скоро почне продавати її надлишки.
Але схоже, що такий стан речей не всім довподоби. «Укргіденерго», наприклад, планує реалізувати будівництво каскаду ГЕС на Дністрі і в цьому випадку цілком можливо, що багато сіл просто підуть під воду.
Ясна річ, що мільярд євро дуже ласий шматочок для «Укргіденерго» і освоювати його було б приємно багатьом.
Тернопільська обласна рада майже одноголосно вирішила, що будувати ГЕС на території області не можна. Однак розробка проекту все ж триває. І в разі його реалізації з красотами Дністровського каньйону доведеться розпрощатися. Туризму і сплавів тут просто не буде.
Заїхали у готельний комплекс "Мішин-Сіті" випити кави. Аквапарк, ресторан, безкоштовний Wi-Fi. В комплексі можна взяти напрокат квадроцикл або катамаран.
Після кави поїхали в село Устечко на навчально-практичний тренінг з активних видів туризму.
Організовано цей семінар було відділом туризму Тернопільської ОДА та управлінням ДСНС України в Тернопільській області, за участю Володимира Горона, інструктора кемпу «Білий бізон» в рамках реалізації проекту "Подорожуй безпечно".
Зібралося на цей семінар народу чимало, чоловік п'ятдесят - студенти, пластуни, журналісти, представники туристичних фірм та громадських організацій. І чотири блогера.
Теорію вивчали і практику. Реанімацію. Масаж і штучне дихання.
Особливу увагу представники ДСНС звернули на безпеку і першу допомогу при утопленні дітей, оскільки в цьому році відбулося вже кілька трагічних випадків.
Але бійці ДСНС не тільки вчили. Вони ще й пригощали. У величезному казані приготували бограч. Треба сказати вони це вміють робити якісно. До речі це ті ж самі рятувальники, які супроводжували нас колись по печері «Млинки».
Важливо! При відпочинку на воді слід уникати вживання всього, що може вплинути на ясність розуму. В даному випадку мова йде про пиво. Тому на стоянці Устечко ми пили тільки «Тернопільський квас», хоча пиво у нас було. І більш ніж достатньо.
Послухали ми лекції, поїли бограчу і пустилися берегів). І вчасно сплавилися. Буквально через кілька днів почалися зливи і все навколо затопило. Вода піднялася вище стільниць, за якими ми їли смачний бограч.
Спеціального взуття у мене не було тому я сплавлявся босоніж. І штани закатав до колін.
Сплавлялися ми на спеціалізованих засобах які були представлені на тренінгу, а саме: катамараном, каяком, рафтом. Тобто вибір у нас був і ми вибралі катамаран. Це така зв'язка з двох жовтеньких бананів. Треба відзначити, що рафтом сплавлятися схоже набагато легше і цікавіше. Наш катамаран виявився не надто керованим і його весь час тягнуло наліво. У прямому значенні)
Як нам пояснив інструктор, під час сплаву «все, що не герметично - намокло, а все, що не прив'язане - потонуло». Саме так. Такі закони цього жанру. Тому на сплав я не брав велику камеру, а взяв маленьку екшнкамеру і трохи знімав. Але треба враховувати, що в цей час в руках у мене було весло і ми всі намагалися вирівняти наше судно вздовж течії, а вона розвертала нас поперек. Тому зняв я небагато.
Тим більше, що змок я майже по пояс. Але це ще я легко відбувся. Через тиждень туристи сплавлялися вже в гідрокостюмах і дощовиках. Ми ж сплавлялися можна сказати сухо і комфортно.
Було приємно, що в байдарці поруч з нами пливла Леся Мандзюк директор КП «Заліщики туристичні» і розповідала всілякі цікавинки про Дністровський каньйон.
А рятувальники весь час «рятували» нас і підштовхували наш катамаран своїм гумовим моторним човном. На численні прохання трудящих.
Три години пройшли у боротьбі з течією і обливанні один одного водою. Одного разу ми пристали до берега і всі пішли у ліс дивитися на якесь джерело, але я не був готовий ходити босоніж по камінню і обмежився тим, що напився води з іншого струмка, що стікав по скельній стіні. Я довго не наважувався, але довірився рятувальникам, які не тільки пили, але і набирали цю воду в пляшки.
Закінчився наш сплав в селі Іване-Золоте. Тут відділ туризму Тернопільської ОДА разом з НПП «Дністровський каньйон» планують облаштувати стоянку для комфортного перебування і відпочинку туристів під час сплавів.
Тут, і дійсно, красиво. З високої скелі спадає тонким струменем водоспад. Можу собі уявити, який тут шикарний захід сонця.
Псувала вид водоспаду тільки величезна чорна труба, яку якісь хитрі фермери спустили зі скелі щоб качати воду з Дністра для поливу своїх полів. Внизу величезна стара брудна будка зі сторожем, який охороняє трубу. Берегова смуга зруйнована.
Сьогодні тут все вже по-іншому. Схоже, недарма з нами разом сплавлялость телебачення. Вони жваво навели порядки. Буквально на наступний день після сплаву розрулили ситуацію. Трубу прибрали, берег підрівняли, кунг зі сторожем теж кудись поділи. Після одного сюжету у новинах.
Але це дурниця в порівнянні з перспективою реалізації проекту каскаду електростанцій.
Хтось вважає, що слід прорахувати, чи буде в довгостроковій перспективі 0,9 мегавата електроенергії коштувати тих руйнувань природного середовища Дністровського каньйону, як заповідного об'єкта. Адже це тягне за собою знищення понад сто червонокнижних рослин і тварин. А значить - це абсолютно незважений і непрорахованих результат. Тобто і рахувати не треба. Дністровський каньйон під загрозою знищення.
Але я сподіваюся, все обійдеться і розум переможе.
На стоянці нас по приїзду знову чекав бограч і застелена зеленою скатертиною поляна. Бограчу я вже не куштував, а шашликів поїв і горілки попив трохи.
Я був впевнений, що це вже нарешті вечеря. Як же я помилявся...
Тим часом вечоріло. Пора було їхати в Заліщики влаштовуватися на нічліг. При цьому, не забуваючи милуватися навколишніми пейзажами.
Приїхали ми в Заліщики ще завидна і зупинилися у невеликій осоелі біля самого берега Дністра. Агрооселя. Так це тепер називається. Будівля стара і пам'ятає ще царя Гороха. Але після ремонту виглядає так, як ніби його тільки вчора побудували.
Всі зручності. Теплий туалет. Холодна і гаряча вода. Кілька кімнат для прийому гостей.
Але душем ми скористалися тим, що на вулиці. Дачний душ з теплою літньою водичкою розташований за будинком прямо біля городу з квітучої картоплею і пасікою.
Ми ще не знали, що на нас тут чекає вечеря. Прямо на свіжому повітрі під цим червоним навісом, що у центрі фото.
Те, що з нами сталося на стоянці в Іване-Золоте називається підвечірок. Фотографувати вечерю вже не було ніяких сил, хоча ми блогери.
М'ясо, ковбаски і овочі гриль. І Опілля. Справжнє живе.
Я втомився в той вечір і погано пам'ятаю як добрався до своєї кімнати і ліг спати. Спав міцно і вранці прокинувся свіжим і відпочилим. Як огірочок.
Блогтур тривав…
Хочу подякувати
За відмінну організацію блог-туру За безпеку За підтримку
