![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Тернопілля. Блогери і Бережани. Частина друга.
Тільки ми вийшли з музею сакрального мистецтва, як майже одразу потрапили до краєзнавчого музею у Бережанах, що в приміщенні Бережанської ратуші.
Найцікавішими є експозиції залів природи, археології, історії краю в епоху Середньовіччя та козацьких часів, Бережанської гімназії,
українського побуту та ремесла,літературної Бережанщини,
І світової війни та Січових Стрільців,
історії "Пласту",
Другої Світової Війни та УПА,
культурно-мистецького життя Бережанщини, Національного Відродження.
Цікаві експозиції та матеріали про бої Українських Січових Стрільців на горі Лисоня та учасників ОУН і УПА.
До монастиря Бернардинів ми не потрапили, бо знаходиться він у Бережанській виправній колонії (№ 141). Ця архітектурна споруда вже декілька десятиліть виконує місію виховної установи - місце відбуття покарання малолітніх правопорушників зі всієї України. Під час блогтуру я познайомився з цікавою людиною. Це священнослужитель церкви Пратулинських Мучеників отець Михайло Бугай. Було дуже приємно з ним спілкуватися.
А чи є у місті синагога? Синагоги в Бережанах були вже в XVII столітті і їх було три.
В 1718 році звели новий храм, при якому була міква і лікарня, а назва його — Велика синагога.
Але під час Другої світової війни, коли єврейську громаду в прямому сенсі знищували, з бережанського суспільства розстріляли близько трьох з половиною тисяч євреїв. А сама синагога була віддана в розпорядження торгових працівників. Колись тут молилися і навчалися, а потім тут просто розмістилася автотранспортна база.
Тепер від єврейського духовного та громадського центру залишилися руїни. І лише масивна табличка нагадує, що будівля охороняється державою...
Були ми і на горі Лисоня, де у серпні-вересні 1916 року точилися запеклі бої між російською армією з одного боку та полком українських січових стрільців і австро-угорськими бойовими загонами — з іншого.
У ході битви полк УСС втратив більшість свого складу, проте виконав своє завдання — зупинив наступ російських військ на Бережани, завдавши їм важких втрат.
Військові події досягли апогею в останні дні вересня 1916-го. 29 числа розпочався третій, найбільш масований наступ росіян у районі Лисоні. Бої тривали майже безперервно три доби. Упродовж перших двох днів російська артилерія вела ураганний обстріл австрійських коаліційних військ на Лисоні та в околицях села Потутори. У другій половині дня 30 вересня російська піхота розпочала наступальну операцію на висоті 327. Росіяни розбили угорський полк і зайняли його позиції, створивши плацдарм для наступу. Далі російські військові частини виходять у долину річки Золота Липа в напрямку села Посухова і, використовуючи зайняті 16 вересня позиції, оточують полк українських січових стрільців, дислокований у селі Потутори. Ціною великих втрат загонам УСС вдалося прорвати кільце оточення і вийти до Бережан. У складі колишнього полку січових стрільців залишилося 17 старшин і 150 стрільців.
На цвинтарі у Бережанах спочивають українські, польські й австрійські мученики та герої, які віддали життя під час непростих політичних колізій XIX – початку XX століть. Через цвинтар лежить дорога до Раю. Так називається село поряд з Бережанами. Цвинтар ми відвідали, але до Раю так і не потрапили. Було зарано.
Показав блогерам цвинтар заступник директора Бережанського краєзнавчого музею Микола Проців.
У старій частині кладовища поховані поляки, які колись мешкали на цій території. Велику кількість могил знищили в роки комуністичної окупації. Як наслідок, на бережанському цвинтарі бачимо безліч скульптур без "голови". На щастя, багато пам'ятників попри час і різні кліматичні умови вціліли.
Особливістю бережанського цвинтаря є поховання солдатів різних народів. На одній території спочивають українські, польські та автстрійські солдати.
На кладовищі у Бережанах поховані учасники Паризької комуни, повстань 1830 і 1863 рр., "Весни народів" і Кримської війни, першої світової війни, українсько-польської та польсько-більшовицької воєн.
Меморіальне поховання польських солдатів 1918-1920 років відзначено великим пам'ятником, встановленим у 1932 році над могилою 25 солдатів 51 полку прикордонних стрільців, які загинули в часі походу на Київ 1920 року та у битвах з кіннотою Будьонного.
Меморіал австрійських військ вшановує пам'ять загиблих під час різноманітних воєнних кампаній упродовж 1914-1916 років.
На кам'яному хресті висічено напис: "Dulce et decorum est pro patria mori".
У 2006 році споруджено меморіал Українським січовим стрільцям, які полягли за волю України на горі Лисоні в 1915-1916 рр.
На цвинтарі знаходяться могили батька українського письменника та літературознавця М. Рудницького, дружини письменника О. Маковея, батьків художника В. Савчака, дружини письменника Гр. Епіка, повітового військового комісара Західноукраїнської народної республіки полковника О. Ковшевича, громадсько-політичного діяча, сеймового депутата Т. Старуха, священика, гімназійного катехита М. Соневицького, художника А. Наконечного, народного скульптора В. Бідули, лікаря та фольклориста О. Гижі.
Цвинтар у Бережанах до сьогодні функціонує.
А от у селі Посухів біля Бережан зберігся цвинтар Українських Січових Стрільців, де поховано 70 усусусів і 2 турецькі вояки.
Це здебільшого вояки, які померли в шпиталі від ран.
Цвинтар почали споруджувати в 1931 році за проектом інженера Мацілинського. Ворота цвинтарного муру оформлені у вигляді тризуба.
Ще польська влада зруйнувала стрілецький цвинтар у селі Посухові на Бережанщині, адже такий меморіал і ворота у формі тризуба не вписувалися у політичний світогляд Другої Речі Посполитої.
В радянський період браму було замуровано, а в часі національного відродження – за одну ніч очищено й відновлено.
Були ми і в урочищі Монастирок на Бережанщині, яке нині називають «маленькою Зарваницею». А ще кілька років тому чудотворне джерельце оточували непрохідні хащі — так війни та радянська влада безжально знищили колись знане далеко за межами краю відпустове чудотворне місце.
В урочищі був василіянський монастир, де жили 30 ченців, дерев’яна церковця, поруч — казальниця, з якої священик виголошував проповіді на відпуст, та найбільше люди ішли за зціленням до цілющого джерела. У лісничих книгах є записи, що у 1922-ому році на відпуст до Монастирка прийшло 30 тисяч вірян. Та все перервала війна… Останній відпуст в урочищі відбувся у 1941-ому році, після того дзвони не дзвонили довгих 67 років.
У роки радянського тоталітарного режиму за Монастирком постійно велося спостереження з боку тодішньої влади. Лісничани потайки впорядкували це місце. У 1980 році церкву вдалося впорядкувати, склепіння було пофарбовано в синій колір із зірочками, побілено стіни, пофарбовано підлогу. Але восени 1980 року церкву було підступно підпалено.
Ну, це все історія, а об'єктивно - тут дуже чисте повітря і мальовничий краєвид. Мабуть ця дестинація буде цікавою здебільшого для вірян. Вони мріють побувати біля Святого Джерела Божої Матері в Монастирку.
Ввечері стомившись, ми зупинилися у невеличкому затишному готелі "Едем", що на вулиці Замость у Бережанах. На мапах він є, але у інтернет-мережі я так його і не знайшов.
Може це й добре?) Завжди знайдеться місце для мене.
Повечеряли у невеличкому кафе на першому поверсі. Тоді я ще не знав, чому на Тернопіллі третій, сьомий та двадцять перший келих підіймають "За любов!" Цього вечора це було "Золоте поле" виробництва "Шустов-спирт".
Не усі блогери знайшли в собі сили того вечора вчасно вкласти себе у ліжко. Може тому усю ніч за вікном співали солов'ї. Щось на кшталт "Горіла сосна" та "Ой чий то кінь стоїть..."
Але це не заважало, бо попереду було ще два дні блогтуру.
Далі буде...
Велика подяка державному історико-архітектурному заповіднику у м.Бережани (ДІАЗ), Бережанській районній державній адміністрації, відділу культури і туризму Бережанської РДА та особисто Алла Соколовська
За відмінну організацію блог-туру
За активну допомогу
За підтримку
Найцікавішими є експозиції залів природи, археології, історії краю в епоху Середньовіччя та козацьких часів, Бережанської гімназії,
українського побуту та ремесла,літературної Бережанщини,
І світової війни та Січових Стрільців,
історії "Пласту",
Другої Світової Війни та УПА,
культурно-мистецького життя Бережанщини, Національного Відродження.
Цікаві експозиції та матеріали про бої Українських Січових Стрільців на горі Лисоня та учасників ОУН і УПА.
До монастиря Бернардинів ми не потрапили, бо знаходиться він у Бережанській виправній колонії (№ 141). Ця архітектурна споруда вже декілька десятиліть виконує місію виховної установи - місце відбуття покарання малолітніх правопорушників зі всієї України. Під час блогтуру я познайомився з цікавою людиною. Це священнослужитель церкви Пратулинських Мучеників отець Михайло Бугай. Було дуже приємно з ним спілкуватися.
А чи є у місті синагога? Синагоги в Бережанах були вже в XVII столітті і їх було три.
В 1718 році звели новий храм, при якому була міква і лікарня, а назва його — Велика синагога.
Але під час Другої світової війни, коли єврейську громаду в прямому сенсі знищували, з бережанського суспільства розстріляли близько трьох з половиною тисяч євреїв. А сама синагога була віддана в розпорядження торгових працівників. Колись тут молилися і навчалися, а потім тут просто розмістилася автотранспортна база.
Тепер від єврейського духовного та громадського центру залишилися руїни. І лише масивна табличка нагадує, що будівля охороняється державою...
Були ми і на горі Лисоня, де у серпні-вересні 1916 року точилися запеклі бої між російською армією з одного боку та полком українських січових стрільців і австро-угорськими бойовими загонами — з іншого.
У ході битви полк УСС втратив більшість свого складу, проте виконав своє завдання — зупинив наступ російських військ на Бережани, завдавши їм важких втрат.
Військові події досягли апогею в останні дні вересня 1916-го. 29 числа розпочався третій, найбільш масований наступ росіян у районі Лисоні. Бої тривали майже безперервно три доби. Упродовж перших двох днів російська артилерія вела ураганний обстріл австрійських коаліційних військ на Лисоні та в околицях села Потутори. У другій половині дня 30 вересня російська піхота розпочала наступальну операцію на висоті 327. Росіяни розбили угорський полк і зайняли його позиції, створивши плацдарм для наступу. Далі російські військові частини виходять у долину річки Золота Липа в напрямку села Посухова і, використовуючи зайняті 16 вересня позиції, оточують полк українських січових стрільців, дислокований у селі Потутори. Ціною великих втрат загонам УСС вдалося прорвати кільце оточення і вийти до Бережан. У складі колишнього полку січових стрільців залишилося 17 старшин і 150 стрільців.
На цвинтарі у Бережанах спочивають українські, польські й австрійські мученики та герої, які віддали життя під час непростих політичних колізій XIX – початку XX століть. Через цвинтар лежить дорога до Раю. Так називається село поряд з Бережанами. Цвинтар ми відвідали, але до Раю так і не потрапили. Було зарано.
Показав блогерам цвинтар заступник директора Бережанського краєзнавчого музею Микола Проців.
У старій частині кладовища поховані поляки, які колись мешкали на цій території. Велику кількість могил знищили в роки комуністичної окупації. Як наслідок, на бережанському цвинтарі бачимо безліч скульптур без "голови". На щастя, багато пам'ятників попри час і різні кліматичні умови вціліли.
Особливістю бережанського цвинтаря є поховання солдатів різних народів. На одній території спочивають українські, польські та автстрійські солдати.
На кладовищі у Бережанах поховані учасники Паризької комуни, повстань 1830 і 1863 рр., "Весни народів" і Кримської війни, першої світової війни, українсько-польської та польсько-більшовицької воєн.
Меморіальне поховання польських солдатів 1918-1920 років відзначено великим пам'ятником, встановленим у 1932 році над могилою 25 солдатів 51 полку прикордонних стрільців, які загинули в часі походу на Київ 1920 року та у битвах з кіннотою Будьонного.
Меморіал австрійських військ вшановує пам'ять загиблих під час різноманітних воєнних кампаній упродовж 1914-1916 років.
На кам'яному хресті висічено напис: "Dulce et decorum est pro patria mori".
У 2006 році споруджено меморіал Українським січовим стрільцям, які полягли за волю України на горі Лисоні в 1915-1916 рр.
На цвинтарі знаходяться могили батька українського письменника та літературознавця М. Рудницького, дружини письменника О. Маковея, батьків художника В. Савчака, дружини письменника Гр. Епіка, повітового військового комісара Західноукраїнської народної республіки полковника О. Ковшевича, громадсько-політичного діяча, сеймового депутата Т. Старуха, священика, гімназійного катехита М. Соневицького, художника А. Наконечного, народного скульптора В. Бідули, лікаря та фольклориста О. Гижі.
Цвинтар у Бережанах до сьогодні функціонує.
А от у селі Посухів біля Бережан зберігся цвинтар Українських Січових Стрільців, де поховано 70 усусусів і 2 турецькі вояки.
Це здебільшого вояки, які померли в шпиталі від ран.
Цвинтар почали споруджувати в 1931 році за проектом інженера Мацілинського. Ворота цвинтарного муру оформлені у вигляді тризуба.
Ще польська влада зруйнувала стрілецький цвинтар у селі Посухові на Бережанщині, адже такий меморіал і ворота у формі тризуба не вписувалися у політичний світогляд Другої Речі Посполитої.
В радянський період браму було замуровано, а в часі національного відродження – за одну ніч очищено й відновлено.
Були ми і в урочищі Монастирок на Бережанщині, яке нині називають «маленькою Зарваницею». А ще кілька років тому чудотворне джерельце оточували непрохідні хащі — так війни та радянська влада безжально знищили колись знане далеко за межами краю відпустове чудотворне місце.
В урочищі був василіянський монастир, де жили 30 ченців, дерев’яна церковця, поруч — казальниця, з якої священик виголошував проповіді на відпуст, та найбільше люди ішли за зціленням до цілющого джерела. У лісничих книгах є записи, що у 1922-ому році на відпуст до Монастирка прийшло 30 тисяч вірян. Та все перервала війна… Останній відпуст в урочищі відбувся у 1941-ому році, після того дзвони не дзвонили довгих 67 років.
У роки радянського тоталітарного режиму за Монастирком постійно велося спостереження з боку тодішньої влади. Лісничани потайки впорядкували це місце. У 1980 році церкву вдалося впорядкувати, склепіння було пофарбовано в синій колір із зірочками, побілено стіни, пофарбовано підлогу. Але восени 1980 року церкву було підступно підпалено.
Ну, це все історія, а об'єктивно - тут дуже чисте повітря і мальовничий краєвид. Мабуть ця дестинація буде цікавою здебільшого для вірян. Вони мріють побувати біля Святого Джерела Божої Матері в Монастирку.
Ввечері стомившись, ми зупинилися у невеличкому затишному готелі "Едем", що на вулиці Замость у Бережанах. На мапах він є, але у інтернет-мережі я так його і не знайшов.
Може це й добре?) Завжди знайдеться місце для мене.
Повечеряли у невеличкому кафе на першому поверсі. Тоді я ще не знав, чому на Тернопіллі третій, сьомий та двадцять перший келих підіймають "За любов!" Цього вечора це було "Золоте поле" виробництва "Шустов-спирт".
Не усі блогери знайшли в собі сили того вечора вчасно вкласти себе у ліжко. Може тому усю ніч за вікном співали солов'ї. Щось на кшталт "Горіла сосна" та "Ой чий то кінь стоїть..."
Але це не заважало, бо попереду було ще два дні блогтуру.
Далі буде...
Велика подяка державному історико-архітектурному заповіднику у м.Бережани (ДІАЗ), Бережанській районній державній адміністрації, відділу культури і туризму Бережанської РДА та особисто Алла Соколовська
За відмінну організацію блог-туру За активну допомогу За підтримку
no subject