Кожна подорож починається зазвичай з вокзалу, приблизно так само як театри починаються з гардеробу. Точно так і почався черговий блогтур Тернопіллям.
Вже на пероні київського вокзалу я почав трохи нервувати. Прийшов рано і, чекаючи поїзда, зауважив (а це не помітити було неможливо) як перон поступово почав заповнюватися призовниками. Поїздка обіцяла бути веселою, бо з ними не засумуєш.

На подив, в одному вагоні з призовниками їхати виявилося набагато спокійніше, ніж зі студентами або із школярами. Якщо школярі всю дорогу грають в рухливі ігри, а студенти п'ють і їх після цього нудить, то єдиною особливістю призовників виявилася їх охайність - вони постійно вмивалися, мили руки перед кожним (і після кожного) споживанням їжі і постійно чистили зуби. Тобто практично усю ніч санвузол був зайнятий (обидва). Але поспати трохи вдалося.

На вокзал Тернополя потяг прибув о пів на першу ночі. Ми їхали у різних вагонах і після того, як зібралися, вирушили пішки у готель "Рута", на Медову вулицю. Йти туди від вокзалу недалеко, хвилин з двадцять.

Готель "Рута" простенький, але чистий і недорогий. Нас було восьмеро осіб і для нас було заброньовано блок з двох кімнат з санвузлом. Одна кімната на п'ять ліжок і друга - на три.

Кілька годин ще поспали і я навіть встиг подивитися сни. Потім підйом, ранкова гімнастика, водні процедури і "По конях!". За нами заїхав мікроавтобус і ми вирушили в добре вже знайоме з минулого блогтуру кафе "Форум".

За півроку навіть встиг трохи скучити по "Форуму". Тут дуже добре приймають і люблять, особливо туристів. Не скрізь можна поснідати о сьомій ранку і повечеряти об одинадцятій вечора, а в "Форумі" це можливо. Зрозуміло для організованих туристичних груп і за попередньою домовленістю.

Мені навіть здалося, що тут стали ще смачніше готувати. Можливо і не здалося, а так воно і є.

Ну ось і настав час сідлати залізного коня і вирушати у дорогу. На Бережани!

Затишне і живописне місто на Опіллі зі захоплюючою історією та цікавою архітектурою. Маленька Швейцарія.

Перша зупинка в Бережанах була біля замку.

Замок зараз реставрують. Процес, хоча й повільно, але їде.

Тільки уява допомагає збагнути колишню велич цієї споруди. Цікаво, що на відміну від інших твердинь, Бережанський замок збудовано не на високій горі, а в глибокій заболоченій річковій долині на острові, утвореному двома рукавами річки Золота Липа.

Гармати того часу не могли дострілити до стін будівлі, з усіх боків її оточували болота.

На жаль ззовні споруда непомітна, з усіх боків вона оточена високими деревами.

Але, все одно, виглядає замок велично. Хоч і понівечений часом та людьми.

Центральна частина Бережан – рай для любителів модерну.

Тут, на вулиці Банковій, як у Києві, є свій будинок з химерами. Це – колишня будівля допомогової каси, збудована у 1910 році. Сьогодні в найоригінальнішій споруді міста розташовуються відділення державного банку.

З іншими спорудами теж така сама історія. У будівлі гімназії - школа, у поштамті - пошта, і т.д. і т.і. Причому будівлі не міняли свого призначення за весь час свого існування.

Зазнімкував двір, а Мирослава Гонгадзе впізнала його. Тут вона колись жила.

Готичний парафіяльний костел Різдва Богородиці (нині костел Петра і Павла).

Збудований в першій половині 17 століття, храм мав оборонний характер.

Про це свідчать товсті стіни і стратегічне розташування, а колись храм оточували ще й потужні мури з бійницями (у 980-х більшість мурів знесли).

Сквер Устима Голоднюка. Устим загинув 20 лютого 2014 року. Снайперська куля поцілила йому в голову і пробила його блакитну каску.

Бережанська міська рада вирішила міський сквер, який знаходиться між вулицями Вірменська та Академічна, перейменувати на його честь і встановити там меморіал на честь Героїв Майдану.

Бережанська ратуша на площі Ринок побудована 1811 року посередині площі, на місці давнішої ратуші.

Поважного віку мешканці пам’ятають, як до середини 1960-х років тут все ще знаходився залізоскоб’яний магазин із незмінним продавцем.

Окрім Ратуші, до наших днів на Ринковій площі збереглося зо два десятки будівель, що мають виняткову архітектурну цінність.

Одним словом - є чим помилуватися.

Наприклад, церква Пресвятої Трійці — єдиний храм у Західній Україні, збережений у межах ринкової площі.

Споруджена у 1768 році, перебудована в 1893—1903.

Пам'ятник Тарасові Шевченку в Бережанах виглядає незвично, тут Тарас Григорович ще молодий тому мабуть і без шапки)

Музеї, магазини сувенірів, заклади громадського харчування. Тут ми обідали у ресторані "Анатоль". Ціни тут помірні, а годують смачно. Борщ - 30 грн.

Тому туристів тут могло би бути і більше. Для цього все майже готово.

Меморіальна дошка присвячена місцевому зубному лікарю. Він усе життя збирав тексти лемківських пісень і у 1972 р. у видавництві "Музична Україна" побачили світ "Українські народні пісні з Лемківщини", зібрані Орестом Гижею. До збірки увійшло 300 пісень: обрядові, про кохання, побутові й жартівливі, а також балади. Поза книгою опинилися колядки й пісні, записані від людей, пов'язаних з ОУН-УПА, українською еміграцією. Та хіба можна було в ті часи сподіватися на щось інше...

У вірменській церкві XVIII ст. ми ледве не втратили одного з блогерів. Він десь заблукав у лаштунках і його лишили там замкненим. Випустили тільки коли згадали про нього.

У Бережанах в 1695 р. жили 18 вірменських родин. Займалися переважно торгівлею волами, сукнами, іншим крамом. Вірменська громада Бережан користувалася правом на самоврядування та окреме судівництво.

Вірменської мови Богослужінь та обряду у бережанській вірменській церкві дотримувалися до кінця Першої світової війни — потім перейшли на латинський обряд і польську мову.

Це було пов’язане з полонізацією громади.

У музеї сакрального мистецтва та історії церкви у місті Бережани серед інших експонується скульптура «Мойсей», роги на голові якої дуже збентежили блогерів. В оригіналі Старого Заповіту обличчя Мойсея, який несе скрижалі, описано давньоєврейським словом «карнайім» — це «той, хто променіє світлом» і водночас «той, хто має роги». Протягом Середньовіччя Європа користувалася перекладом Біблії на латинь, відомим як «Вульґата» («Загальна»). Його автор, святий Ієронім Стридонський, переклав «карнайім» латинським словом cornuta, тобто «рогатий». Можливо, це навіть не було помилкою. Роги часто постають у Біблії символами вищості, сили, слави.

Далі буде...
Велика подяка державному історико-архітектурному заповіднику у м.Бережани (ДІАЗ), Бережанській районній державній адміністрації, відділу культури і туризму Бережанської РДА та особисто Алла Соколовська
За відмінну організацію блог-туру
За активну допомогу
За підтримку
Вже на пероні київського вокзалу я почав трохи нервувати. Прийшов рано і, чекаючи поїзда, зауважив (а це не помітити було неможливо) як перон поступово почав заповнюватися призовниками. Поїздка обіцяла бути веселою, бо з ними не засумуєш.

На подив, в одному вагоні з призовниками їхати виявилося набагато спокійніше, ніж зі студентами або із школярами. Якщо школярі всю дорогу грають в рухливі ігри, а студенти п'ють і їх після цього нудить, то єдиною особливістю призовників виявилася їх охайність - вони постійно вмивалися, мили руки перед кожним (і після кожного) споживанням їжі і постійно чистили зуби. Тобто практично усю ніч санвузол був зайнятий (обидва). Але поспати трохи вдалося.

На вокзал Тернополя потяг прибув о пів на першу ночі. Ми їхали у різних вагонах і після того, як зібралися, вирушили пішки у готель "Рута", на Медову вулицю. Йти туди від вокзалу недалеко, хвилин з двадцять.

Готель "Рута" простенький, але чистий і недорогий. Нас було восьмеро осіб і для нас було заброньовано блок з двох кімнат з санвузлом. Одна кімната на п'ять ліжок і друга - на три.

Кілька годин ще поспали і я навіть встиг подивитися сни. Потім підйом, ранкова гімнастика, водні процедури і "По конях!". За нами заїхав мікроавтобус і ми вирушили в добре вже знайоме з минулого блогтуру кафе "Форум".

За півроку навіть встиг трохи скучити по "Форуму". Тут дуже добре приймають і люблять, особливо туристів. Не скрізь можна поснідати о сьомій ранку і повечеряти об одинадцятій вечора, а в "Форумі" це можливо. Зрозуміло для організованих туристичних груп і за попередньою домовленістю.

Мені навіть здалося, що тут стали ще смачніше готувати. Можливо і не здалося, а так воно і є.

Ну ось і настав час сідлати залізного коня і вирушати у дорогу. На Бережани!

Затишне і живописне місто на Опіллі зі захоплюючою історією та цікавою архітектурою. Маленька Швейцарія.

Перша зупинка в Бережанах була біля замку.

Замок зараз реставрують. Процес, хоча й повільно, але їде.

Тільки уява допомагає збагнути колишню велич цієї споруди. Цікаво, що на відміну від інших твердинь, Бережанський замок збудовано не на високій горі, а в глибокій заболоченій річковій долині на острові, утвореному двома рукавами річки Золота Липа.

Гармати того часу не могли дострілити до стін будівлі, з усіх боків її оточували болота.

На жаль ззовні споруда непомітна, з усіх боків вона оточена високими деревами.

Але, все одно, виглядає замок велично. Хоч і понівечений часом та людьми.

Центральна частина Бережан – рай для любителів модерну.

Тут, на вулиці Банковій, як у Києві, є свій будинок з химерами. Це – колишня будівля допомогової каси, збудована у 1910 році. Сьогодні в найоригінальнішій споруді міста розташовуються відділення державного банку.

З іншими спорудами теж така сама історія. У будівлі гімназії - школа, у поштамті - пошта, і т.д. і т.і. Причому будівлі не міняли свого призначення за весь час свого існування.

Зазнімкував двір, а Мирослава Гонгадзе впізнала його. Тут вона колись жила.

Готичний парафіяльний костел Різдва Богородиці (нині костел Петра і Павла).

Збудований в першій половині 17 століття, храм мав оборонний характер.

Про це свідчать товсті стіни і стратегічне розташування, а колись храм оточували ще й потужні мури з бійницями (у 980-х більшість мурів знесли).

Сквер Устима Голоднюка. Устим загинув 20 лютого 2014 року. Снайперська куля поцілила йому в голову і пробила його блакитну каску.

Бережанська міська рада вирішила міський сквер, який знаходиться між вулицями Вірменська та Академічна, перейменувати на його честь і встановити там меморіал на честь Героїв Майдану.

Бережанська ратуша на площі Ринок побудована 1811 року посередині площі, на місці давнішої ратуші.

Поважного віку мешканці пам’ятають, як до середини 1960-х років тут все ще знаходився залізоскоб’яний магазин із незмінним продавцем.

Окрім Ратуші, до наших днів на Ринковій площі збереглося зо два десятки будівель, що мають виняткову архітектурну цінність.

Одним словом - є чим помилуватися.

Наприклад, церква Пресвятої Трійці — єдиний храм у Західній Україні, збережений у межах ринкової площі.

Споруджена у 1768 році, перебудована в 1893—1903.

Пам'ятник Тарасові Шевченку в Бережанах виглядає незвично, тут Тарас Григорович ще молодий тому мабуть і без шапки)

Музеї, магазини сувенірів, заклади громадського харчування. Тут ми обідали у ресторані "Анатоль". Ціни тут помірні, а годують смачно. Борщ - 30 грн.

Тому туристів тут могло би бути і більше. Для цього все майже готово.

Меморіальна дошка присвячена місцевому зубному лікарю. Він усе життя збирав тексти лемківських пісень і у 1972 р. у видавництві "Музична Україна" побачили світ "Українські народні пісні з Лемківщини", зібрані Орестом Гижею. До збірки увійшло 300 пісень: обрядові, про кохання, побутові й жартівливі, а також балади. Поза книгою опинилися колядки й пісні, записані від людей, пов'язаних з ОУН-УПА, українською еміграцією. Та хіба можна було в ті часи сподіватися на щось інше...

У вірменській церкві XVIII ст. ми ледве не втратили одного з блогерів. Він десь заблукав у лаштунках і його лишили там замкненим. Випустили тільки коли згадали про нього.

У Бережанах в 1695 р. жили 18 вірменських родин. Займалися переважно торгівлею волами, сукнами, іншим крамом. Вірменська громада Бережан користувалася правом на самоврядування та окреме судівництво.

Вірменської мови Богослужінь та обряду у бережанській вірменській церкві дотримувалися до кінця Першої світової війни — потім перейшли на латинський обряд і польську мову.

Це було пов’язане з полонізацією громади.

У музеї сакрального мистецтва та історії церкви у місті Бережани серед інших експонується скульптура «Мойсей», роги на голові якої дуже збентежили блогерів. В оригіналі Старого Заповіту обличчя Мойсея, який несе скрижалі, описано давньоєврейським словом «карнайім» — це «той, хто променіє світлом» і водночас «той, хто має роги». Протягом Середньовіччя Європа користувалася перекладом Біблії на латинь, відомим як «Вульґата» («Загальна»). Його автор, святий Ієронім Стридонський, переклав «карнайім» латинським словом cornuta, тобто «рогатий». Можливо, це навіть не було помилкою. Роги часто постають у Біблії символами вищості, сили, слави.

Далі буде...
Велика подяка державному історико-архітектурному заповіднику у м.Бережани (ДІАЗ), Бережанській районній державній адміністрації, відділу культури і туризму Бережанської РДА та особисто Алла Соколовська
За відмінну організацію блог-туру
За активну допомогу
За підтримку
no subject
Date: 2018-06-12 10:44 am (UTC)Були в тих місцях якось, ще до війни. Судячи з фото, є певні зміни на краще. І це радує.